1.5. Інвестиційна політика. Проблеми внутрішніх ресурсів та залучення іноземного капіталу в економіку України

 

Успіх економічних трансформацій супроводжується стабільними прямими капіталовкладеннями. Це зумовлює зміну структури капіталу, зайнятості, національного продукту та ефективності національ­ної економіки загалом. Реалізація структурних перетворень в Україні, безумовно, залежить від активної цілеспрямованої роботи з формування та накопичення інвестиційного потенціалу.

Що ж таке інвестиційний потенціал? У довідковій літературі поняття інвестиції трактують як довготермінове вкладення державного чи приватного капіталу в будь-яке підприємство. В інших інформаційних джерелах інвестиції характеризують як довготермінове вкладення капіталу в різні галузі народного господарства як усередині країни, так і за її межами для отримання прибутку. У минулі роки інвестиції взагалі визначали як фінансові капіталовкладення на будівництво і реконструкцію, а тепер – це тільки частина всього поняття “інвестиції”.

Підсумувавши сказане, можна зробити висновок, що інвестиції – це грошові кошти, матеріальні і нематеріальні ресурси, які мають свій об’єкт, мету, напрямки, джерела фінансування, управління якими приводить до досягнення доходу або соціального ефекту.

Інвестиції класифікують за такими напрямками:

а) за характером об’єкта інвестицій:

- матеріальні;

- нематеріальні;

- фінансові.

Матеріальні інвестиції – вкладення ресурсів у матеріальні об’єкти – землю, споруди, обладнання.

Нематеріальні – вкладення нематеріальних цінностей, таких як реклама, інновації, підготовка кадрів, організація підприємства, соціальна сфера.

Фінансові – вкладення капіталу в цінні папери;

б) за формами інвестицій:

- валові;

- чисті;

- реальні (виробничі);

- інноваційні;

- інтелектуальні;

- екологічні.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг засобів, які спрямовані на нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння, а також на підтримку діючих потужностей.

Чисті інвестиції характеризують вкладення капіталу в нові потужності та виробничий апарат. Чисті інвестиції менші від валових на величину амортизації.

Реальні інвестиції (капіталовкладення) – це матеріальні активи, вкладені у виробництво, тобто кошти, які йдуть на розширене відтворення основних фондів (нове будівництво, розширення діючого виробництва, реконструкція, технічне переоснащення).

Інноваційні інвестиції – вкладення коштів у нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу і перевагу над конкурентом на ринку.

Інтелектуальні інвестиції – капітал, вкладений у наукове дослідження тієї чи іншої сфери або окремого товару, підготовку і перепідготовку кадрів.

Екологічні інвестиції – вкладення капіталу у розвиток очисних систем та інших природоохоронних заходів.

За формою власності розрізняють:

- державні інвестиції, які фінансують з держбюджету і місцевих бюджетів;

- приватні – вкладення коштів, здійснюване населенням, ко-лективними підприємствами, фірмами недержавних форм власності;

- іноземні – види цінностей, що вкладаються іноземними ін-весторами;

- спільні – інвестиційні сертифікати, які пускають в обіг інвес-тиційні фірми.

Державні інвестиції стабільніші і мають більший термін окупності, вигідніші для підприємств.

Приватні менш привабливі, бо термін їхньої окупності менший і дивіденди для інвестора більші.

Іноземні – несприятливі в тому плані, що є зношення основних фондів і зацікавленість у дешевій робочій силі та професіоналах. Привабливі тим, що створюються робочі місця і частина прибутку у вигляді податків надходить у бюджет. Є зацікавленість іноземних інвесторів у отриманні більшого прибутку.

Для успішної інвестиційної діяльності підприємств мають бути створені належні умови з боку держави, а саме:

- стабільність законодавчих актів, що регулюють різні аспек-ти інвестиційної діяльності;

- вдосконалення податкової системи;

- стабілізація національної валюти і зниження темпів інфляції;

- сприяння створенню інвестиційно-фінансових інституцій.

Залежно від характеру участі в інвестуванні інвестиції бувають прямі і непрямі.

Враховуючи період інвестування інвестиції бувають короткотерміновими і довготерміновими.

Джерелами інвестицій можуть бути:

- власні кошти;

- позичені кошти;

- відрахування з бюджетів різних рівнів;

- іноземні інвестиції.

Виходячи із суті вищеназваних джерел, слід відмітити, що інвестування може відбуватись як за рахунок власних джерел (самофінансування), так і за рахунок позичених кредитів, а також за рахунок змішаного фінансування.

Власні кошти включають:

- засновницькі внески;

- амортизаційні відрахування;

- прибуток.

Позичені кошти складаються з:

- банківських кредитів;

- векселів;

- грошових коштів під розміщення облігаційних займів;

- лізингу (довготермінова оренда засобів виробництва);

- цільових кредитів.

Також інвестиції бувають:

- короткотермінові (до 3 років);

- середньотермінові (від 3 до 10 років);

- довготермінові (більше 10 років).

У механізмі функціонування інвестицій важливе місце займають інвестори. Під інвесторами розуміють суб’єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України й інших держав.

На сьогоднішній день існують такі основні напрямки залучення інвестицій:

- оновлення діючих основних фондів;

- механізація і автоматизація виробничих процесів;

- підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

- зменшення шкідливих викидів у атмосферу;

- підвищення використання відходів виробництва;

- вкладення для введення в експлуатацію нових фондів;

- освоєння нових видів продукції;

- розширення асортименту;

- науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи;

- купівля землі, її оренда;

- купівля ліцензій на виробництво;

- будівництво виробничих корпусів і соціальної інфраструктури;

- впровадження нових технологій.

Основним джерелом фінансування капіталовкладень в Україні залишаються власні кошти підприємств і організацій, питома вага яких складає від 64 до 71 % загального обсягу інвестицій.

Широкомасштабна модернізація економіки України та її динамічне зростання можливі за умов створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату. Відчутне поліпшення інвестиційного клімату не тільки скоротить відплив капіталу, але й створить передумови до репатріації українського капіталу, який раніше вивезли з України.

За критеріями виробництва і споживання, економічна система України та її потенціал потребують радикальних змін. Крім інституційних перетворень, для оновлення основного капіталу і реструктуризації галузей, необхідне залучення інвестицій в розмірі від 50 до 300 млрд дол. Для інвестиційної діяльності в Україні існують: великий ринок; високий рівень освіти населення; сприятлива структура кваліфікації зайнятих, передусім інженерно-технічного складу; центральне положення в Європі; низький рівень заробітної плати; розгалужена інфраструктура.

Основою зростання обсягів іноземних інвестицій у нашу економіку провідні фахівці вважають створення сприятливого інвести-ційного клімату в Україні.

Інвестиційний клімат держави – сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприят-ливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвес-тиційних ризиків.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутріш-ні інвестиційні можливості протягом всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій – послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів – підприємств і організацій будівельного комплексу.

Підприємства мають зношене та морально застаріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних процесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70-ма нормативними актами різного рівня. До діючого законодавства пос-тійно вносяться зміни і доповнення. Основними законодавчими актами, що регулюють діяльність іноземних інвесторів є закони України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну”, “Про іноземні інвестиції”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про режим іноземного інвестування” й інші.

В Україні шостий рік поспіль спостерігається позитивна динаміка інвестицій в основний капітал. Лише за останні 3 роки (2003– 2005 рр.) їх обсяги зросли на 82 %.

Як свідчить аналіз структури інвестицій в основний капітал, залучених на оновлення основних фондів підприємств з усіх джерел фінансування, 64–71 % інвестицій становлять власні кошти підприємств. За статистичними даними сума амортизаційних відрахувань у 2001 р. складала 39,2 млрд грн у 2002 – 41, 6 млрд грн, у 2003 – 53,1 млрд грн.У зв’язку з цим, питання удосконалення амортизаційної політики на сучасному етапі є одним з головних чинників поліпшення фінансового стану підприємств та інвестиційної спрямованості амортизаційних відрахувань.

Останніми роками в Україні зберігається тенденція збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій (на 1.01.2006 р. їх обсяг становив 4688 млн грн).

Недостатніми за обсягами і неефективними за структурою є інвестиційні кредити комерційних банків (табл. 2.11)

 

Таблиця 2.11 – Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування

     (у відсотках до загального обсягу)

Інвестиції в основний капітал	Рік
	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Всього у млн грн		23629	32573	37178	51011	75714	93096
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у т. ч. за рахунок:
– державного бюджету	7,6	5,1	5,4	5,0	6,8	10,5	5,5
– місцевих бюджетів	3,9	4,1	4,1	3,7	4,1	4,7	4,2
– власних коштів підприємств та організацій	70,5	68,6	66,8	65,8	61,4	61,7	57,4
– іноземних інвесторів	3,9	5,9	4,3	5,6	5,5	3,6	5,0
– коштів населення на індивідуальнета житлове будівництво	6,3	5,0	4,4	4,2	3,6	3,4	3,3
– кредитів банків та інших позик	0,8	1,7	4,3	5,3	8,2	7,6	14,8
– інших джерел фінансування	7,0	9,6	10,7	10,4	10,2	8,5	9,8

 

Вузьке місце в українській економіці – конверсія національних заощаджень в реальні інвестиції. Загалом, показник норми заощаджень в Україні відповідає світовому рівню: 2000-2005 рр. – 22,5–27,7 % ВВП. Збереження цієї тенденції у наступному періоді є важливою передумовою реалізації курсу економічного зростання в середньо- та довгостроковому періоді. Водночас частка валового нагромадження основного капіталу у 2000–2005 рр. складала 19,3–19,2 %, а інвестицій – 13–17 % до ВВП. Подолання відповідного розриву між величиною заощаджень і часткою інвестицій в основний капітал є важливим зав­данням інвестиційної політики наступного періоду.

Станом на 1.01.2004 р. в Україні діяли 157 банків, у т.ч. 19 банків з іноземним капіталом, 7 банків з яких – зі 100 % іноземним капіталом. Частка іноземного капіталу українських банків складала 13 %.

Протягом трьох останніх років робота банківської системи стала стабільнішою, посилився її позитивний вплив на соціально-екомічний розвиток країни:

- кількість банків з регулярним капіталом понад 5 млн євро за 2000–2002 рр. збільшилась з 65 до 112;

- протягом 2000–2003 рр. кредитний портфель банків збіль­шився в 5, 6 рази;

- протягом 2000–2003 рр. довгострокові кредитні вкладення банків збільшились в 11, 7 рази.

Якіснішою і стабільнішою стала структура зобов’язань банків. За 2000–2003 рр. вклади фізичних осіб зросли в 7,1 рази.

Обсяг коштів суб’єктів господарської діяльності на банківських рахунках збільшився у 3,8 рази.

Зміни у структурі зобов’язань банків свідчать про зміцнення довіри населення до національної грошової одиниці та вітчизняної банківської системи, а також про зростання можливостей банків щодо довгострокового кредитування економіки і здійснення інвестицій.

Сектор небанківських фінансових установ представлений 355-ма страховими компаніями, 830-ма кредитними спілками, близько 35-ма недержавними пенсійними фондами, 18-ма інститутами спільного інвестування, близько 250-ма інвестиційними компаніями та фондами, а також лізинговими та факторинговими компаніями, ломбардами та довірчими товариствами. Незважаючи на досить велику кількість офіційно зареєстрованих небанківських фінансових установ, їхні активи складають (станом на 1.01.2002 р.) всього 1,86 % ВВП і лише 5 % активів банківської системи України.

Слабо розвинуті в Україні такі соціально важливі види страху-вання, як медичне, пенсійне, страхування життя, страхування сільськогосподарських ризиків. В Україні піддається страхуванню близько 10 % ризиків, тоді як у більшості економічно розвинених країн цей показник досягає 90–95 %. В Україні проживає близько 7 % населення Європи, тоді як частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг складає лише 0,05 %.

Фондовий ринок України ще не став ефективним засобом залучення інвестицій у реальний сектор економіки, перерозподілу капіталу на користь ефективних галузей економіки, не відновлена довіра інвесторів до державних цінних паперів. Понад 40 % від загальних обсягів торгів становить торгівля векселями. Майже не використовуються похідні цінні папери, випуск яких може зменшити потребу в грошових коштах, дуже слабо розвинений вторинний ринок корпоративних акцій та облігацій.

Однією з причин низького рівня розвитку корпоративного рин-ку є криза системи корпоративного управління.

Для забезпечення визначених на період 2004–2015 рр. темпів економічного зростання потрібні значні нагромадження основного капіталу за рахунок зростання обсягів інвестицій. Необхідно забезпечити середні темпи зростання капіталовкладень на рівні не менше 9–10 % на рік. За прогнозними розрахунками у 2015 р. передбачається збільшення обсягів інвестицій у основний капітал до 150 млрд грн.

Водночас потрібні не тільки кількісні, а й якісні зміни в інвестування. На відміну від попередніх років головним для періоду випереджального економічного зростання є ефективне поєднання інвестицій та інновацій. Йдеться про ситуацію, за якої як мінімум 70–80 % інвестицій мають бути, з одного боку, інноваційними, з іншого – такими, що сприяють прогресивним структурним змінам української економіки.

Реалізація державної інвестиційної політики у 2004–2015 рр. здійснюватиметься за такими напрямками:

1. Реформування діючої амортизаційної системи.

Це передбачає:

- стимулювання платників податків до більш інтенсивного нагромадження основних фондів;

- реформування системи амортизації з метою значного розширення прав підприємств у формуванні та використанні власних амортизаційних коштів;

- розмежування практики нарахування амортизації.

2. Удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяль-ності, створення рівних умов господарювання для вітчизняних та іноземних інвесторів.

3. Стимулювання нарощування обсягів заощаджень громадян та збільшення їхньої інвестиційної складової, посилення ролі в цьому страхових та пенсійних фондів.

4. Прискорене утвердження і розширення фондового ринку, підвищення його ролі в залученні інвестицій та перерозподілі капіталу в національній економіці.

5. Сприяння розвитку ринку страхових послуг.

6. Відновлення інвестиційної діяльності держави, щорічне виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше 3 % від ВВП, спрямування бюджетних коштів на фінансування державних цільових програм і використання їх лише на конкурсних засадах через механізми кредитування Державного банку реконструкції та розвитку.

7. Запровадження економічних стимулів пріоритетного залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

8. Надання всебічної підтримки створенню промислово-фінан-сових груп. Запровадження реальних механізмів амністії некримінальних тіньових капіталів.

9. Підвищення інвестиційної привабливості територій і населених пунктів.

10. Істотне збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій, при цьому враховувати надзвичайно високу і жорстку конкуренцію на світовому ринку капіталів.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Вітчизняним інвесторам потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових інвестицій. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комп-лексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які ви-вільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище і нададуть економіці стимули ефективного розвитку.